У сучасній літературно-художній творчості чи не найпомітнішою є імпреза воїнів-захисників (комбатантів), і, можливо, поезія воїнів не стане найчисельнішим явищем, однак уже є найпомітнішим у корпусі сучасної української літератури. Поезія воїнів, учасників сучасної хвилі визвольних змагань, сприймається як логічна частина європейської літератури, світової літератури, але вона не достатньо досліджена. Зрозуміло, що письменники-воїни орієнтуються на спадщину своїх попередників у боротьбі, учасників кількох хвиль національно-визвольних змагань, зокрема, – на творчість Тараса Шевченка, Василя Стуса (виклики двом імперіям і тривалі тюремні терміни відіграли ключову роль для наслідування, ойкуменізації, діалогу). Серед світових орієнтирів – творчість втраченого покоління (Еріха Марії Ремарка, Ернеста Гемінгвея, Френсіса Скотта Фіцджеральда), а також витісненого покоління (Тараса Мельничука, Василя Рубана, Грицька Чубая).
