Зустрічі з Павличком – це зустрічі і з його творчістю. У спогади про нього неминуче вплітається прочитане. Сказав же Овідій: «Образ правдивий мій – в пісні моїй». Тому й спробую якомога стисліше поєднати вихоплені з життєвого потоку хвилини – з прочитаним, відчутим, побаченим уже внутрішнім зором. Озирнути ж Павличкову творчість неможливо, не сягаючи найвіддаленіших обріїв світової літератури, античної – зокрема, радше передусім. Як із зауваженого в реальному житті, так і з прочитаного, уявного, щось одне запам’ятовується в особливому світлі, щось інше відступає наче в тінь... Серед поетичних образів, з яких зіткано живий, хочеться сказати гуцульський килим Павличкової лірики, ще й досі яскравіє в пам’яті – саме цей: «Стою, мов явір в огняній одежі, /Снігам навстріч несе мене земля» («Бажання»). Ще й досі, хоч написана була ця поезія на початку сімдесятих, темних років. З того тла й проривається цей огненний образ. А далі, знову ж на контрасті, – білість: «...снігам навстріч несе мене земля». І ще один контраст: «Стою...» – «несе»...
