Міжнародний день жінок і дівчат у науці — хороша нагода, щоб поговорити з науковицями, і спробувати відповісти на запитання: як їм працюється й наскільки складно реалізувати себе? День жінок і дівчат у науці відзначається щорічно 11 лютого. Рішення про це у 2015 році ухвалила Генеральна Асамблея ООН. Також Асамблея ухвалила план дій «Перетворення нашого світу: порядок денний у галузі сталого розвитку на період до 2030 року». Одна з важливих цілей плану — залучення жінок і дівчат у науку. Резолюція закликає країни світу звернути увагу на те, що жінки та дівчата все ще стикаються з обмеженнями у цій діяльності, визначити причини гендерного дисбалансу в галузі науки, техніки та інновацій, а також організувати програми заходів із залучення жінок і дівчат у наукову діяльність. Звісно, це було ще до повномасштабного вторгнення російських військ в Україну. За останні три роки світ кардинально змінився, і програми для підтримки жінок-науковиць нині передбачають ситуації, коли від російських танків доводиться тікати з одним наплічником, залишивши позаду дім і наукову лабораторію. За даними досліджень нині за кордоном перебувають майже шість тисяч українських науковців, переважна більшість із них — жінки. Утім, переважна більшість науковиць залишилися в У&країні, і навіть за дуже і дуже складних умов праці, вони продовжують рухати науку, добиваючись високих результатів. Ми попросили відповісти на запитання газети успішних наукових дослідниць КПІ ім. Ігоря Сікорського, які виконують надзвичайно важлив&і проєкти з аналізу збитків та впливу війни на життя й економіку України, підготовки спеціалістів з гуманітарного розмінування, забезпечення якості питної води тощо.
