Алкогольні напої упродовж 18ст. стали модними та популярними у міському просторі Волинського воєводства. Прибутки від корчмарства та шинкування становили від третини до половини від загальної суми у містах краю, де вживали різні ґатунки спиртного. Магнати, шляхтичі та заможні міщани куштували вина угорські й французькі, імпортовану із Гданська вишукану горілку, англійське пиво, а пані та елеганти – шампанське. Питний мед вживали на свята та до панського столування. Хлопство здебільшого вживало місцеву горілку. Міцний алкогольний напій виготовляли під «маркою» простка й ординарна. У випадку додавання різних трав, інгредієнтів і технічної обробки з’являлися й інші види горілки – алембикова, гданська, оковита, анісова, цукрова, «золота горілка», ратафія тощо. Горілка та пиво у різних варіаціях використовувалися у кулінарній справі, лікарській і ветеринарній практиках. Питний мед вважали чудовим засобом для «травлення». У широкому вжитку були такі настоянки, як вишняк, малиняк тощо.Найбільшою популярністю серед міщанства користувалося пиво.Основною сировиною для виробництва спиртних напоїв виступали зернові;використовували також мед, цукор канар, вишні, сливи, малину й інші ягоди. Реалізація зерна шляхом переробки його& на горілку приносили прибуток у три рази вищий, аніж коштувало саме зерно. Центрами винокуріння та броварництва у 18ст. стали Старокостянтинів, Заслав, Вишнівець, Кременець, Берестечко, Володимир. Волинську горілку продавали на місцевих ринка&х, а також возили до Галичини, Любліна та Варшави.Виготовлення та продаж алкогольних напоїв було обкладено державним податком за назвою чопове (у середньому ? від вартості напою). В окремих містах сплачували котлове та шинкове (або шеляжне). Винниці &та броварні у містах перебували переважно у руках орендарів. Спиртні напої продавали у корчмах і шинках, аустеріях. Алкогольні напої посіли важливу нішу у повсякденні міщан та економіці міст.
