Наукова новизна роботи визначена тим, що в ній вперше узагальнено поетико-інтонаційну специфіку мотету В. А. Моцарта Exsultate Jubilate в річищі славослівної традиції європейської духовної музичної культури та її візантійської генези. Період творчості композитора, з одного боку, увібрав у себе духовно-етичний та жанрово-стильовий досвід культури й музики австрійської Просвіти з показовим для неї тяжінням до гармонічно-оптимістичного світосприйняття, що єднало духовну та світську жанрові сфери музичної творчості (зокрема й музичний театр). З іншого боку, аналізований твір В.А. Моцарта, що передував у літургійному циклі Gloria, його віртуозно-фіоритурна природа, орієнтована на співацько-виконавські можливості кастрата Венанціо Рауццині, виявляє контактність з алилуйно-славослівною парадигматикою християнської культури та музики, що генетично сходила до мистецтва візантійської калофонії та її духовно-етичних настанов, що склали питомий грунт для формування інтонаційно-виконавської специфіки бельканто.
