Мета статті полягає в тому, щоб через поетику схарактеризувати актуальну проблему: Друга світова війна вракурсі індивідуального сприйняття Я.Івашкевича з 2-го вересня 1939 року, коли Люфтваффе почали бомбардувати Варшаву, до 18 січня 1945 р. включно –часу її визволення. Зазначається, що письменник фіксував на сторінках щоденника не лише свій психологічний стан, а й інших людей. Акцентовано особливе значення першого запису від 12 серпня 1939 року, де було зафіксовано злам мирного життя, в котрому письменник був занурений у проблеми мистецтва, маючи намір написати твір вільної форми, створюючи своєрідний ANNABEL, де постали б образи композитора Kароля Шимановського, поетів Ю. Тувіма і Ст. Віткаци. Зосереджено увагу на записі від 28 серпня 1939 р., де йдеться про глибоку любов письменника до України, про його ностальгічні спогади. Указується на історичну цінність майже щоденних записів від 24 і 31 серпня, присвячених мобілізації, а також тих свідчень, що містяться на сторінках щоденника від 4-го, 5-го і6-го вересня, де описані жахливі картини втечі людей з Подкови, змальовано стан зруйнованої бомбардуванням дороги до неї. З позицій художньої майстерності розглянуто записи від 7-го вересня про страшний в’їзд до Варшави, та 8-го вересня, де змальовано& груповий портрет натовпу на дорогах. Досліджується поетика трагічних сцен втечі жителів Варшави. Аналізуються записи про підпільне культурне життя столиці, про тайну академію, присвячену річниці смерті К. Шимановського, про цикл лекцій Я.Івашкевича &про сучасну польську поезію, про Ставісько, де письменник переховував письменників, діячів мистецтва та борців проти окупантів. Про повстання і відбудову. Привернуто увагу до спомину про шлюб К. Бачинського з В. Драчинською.
