Виповнилося 130 років від дня народження автора цих слів, Павла Тичини. Із вірша "Як не горю....": "Як не горю — я не живу. Як не люблю — я не співаю. вих всіх палю, палю. ... Життя моє — одвічнеє" (1915). У 1923 році академік ВУАН і професор Київськогоуніверситету Сергій Єфремов зауважив у своїй "Історії українського письменства", що це поет, мабуть, світового масштабу. "Найоригінальнішим із європейських поетів" назвав Павла Тичину англійський історик і літератор Джон Фут. Ішлося про перші три збіркипоета: "Сонячні кларнети", "Замість сонетів і октав", "Плуг". Почасти й четверту «Вітер з України». Під тиском тоталітарного режиму поет згодом вимушено зламався і публікував лакувальні щодо нього витвори. Врятувавшись фізично, потрапив, відтак, у когорту письменників "розстріляного відродження" (Ю. Лавріненко). Зі страху, що за ним можуть прийти й серед ночі. До останніх днів навіть до сну йшов одягненим, на випадок арешту кадеб"ятниками... За те, що працював у структурах УНР (разом, до речі, з ув"язненою в 1927 р. на 29 років Надією Суровцовою), за те, що глава Директорії Симон Петлюра обнімав його на балконі ВУАН як автора "Сонячних кларнетів", за образи на зразок: "Стоїть сторозтерзаний Київ і двісті розіп"ятий я", "Ленін – антихрист явився" та& ін. Першими збірками творів Павло Тичина започаткував український високий модернізм одночасно з т. зв. фундаментальним модернізмом ірландця-англійця Дж. Джойса ("Улісс", 1918-1922).
