Наука національної гордості: шлях НТШ до сучасності. Є чим пишатися, не варто відкладати на майбутнє остаточне подолання комплексу постколоніальності, совковості, меншовартості
Рік:
2024
Сторінок:
С. 6-7
Тип документу:
Стаття
Головний документ:
Україна молода. 24 січня (№ 4). - Київ, 2024
Анотація:
Українське суспільство у 2023-му пройшло своєрідну смугу пам’ятних (круглих) дат — переважно сумних, драматичних, що супроводжують нашу історію, яку, за визначенням Володимира Винниченка, «треба читати з бромом» (рідина з різким смердючим запахом). На жаль, він — відомий діяч — не тільки болісно оцінив українську минувшину, а й пацифістським, соціалістичним орієнтиром влив свою порцію до цієї рідини. Поринати в глибинні безодні історії не будемо, нагадаємо про річниці голодоморів у ХХ столітті, визнаних геноцидом, що забрали мільйони українців, звільнення «генералами-м’ясниками» Києва 1943 року. Як торжество вільного вибору згадуємо Помаранчеву революцію та Євромайдан. І Небесну сотню найсміливіших… І все ж в українській історії є небезпроблемні, але світлі дати, якими пишаємося й без яких українство не вирвалося б з «обіймів старшого брата» — відвічної московської орди. Серед низки їх маємо Наукове товариство імені Шевченка (НТШ), якому виповнилося 150 років. Це перша й найдавніша громадська науковаінституція в Україні, неофіційна її академія наук, що завжди стояла на захисті інтересів свого корінного народу, відіграла важливу роль в історії становлення України як держави, заклала підвалини сучасної української національної науки.
