Ф.М. Достоєвський, розмірковуючи про постать Христа та її значущість для сучасної людини, що прагне віри але не спроможна вірити по-дитячому, створює один за одним два відмінні між собою образи: образ князя Мишкіна як своєрідного сучасного Христа в романі «Ідіот» та образ Христа в «Легенді про Великого інквізитора» у романі «Брати Карамазови». Ці образи сприймаються як різні, антиномічні за характером проявлення сутності християнства, яка, на думку письменника, залишається константною, незмінною і виявляється передусім у готовності принести себе в жертву за гріхи інших людей заради великої безкорисливої любові до цих людей, що може стати передумовою їх спасіння. У романі майстра, який стає своєрідним камертоном для художнього усвідомлення сучасності Булгаковим, образ Ієшуа виступає як еталонний. В цьому відношенні Булгаков враховує досвід Достоєвського, пов’язаний як із усією його творчістю, котру можна сприймати як своєрідний художній коментар до Нового Завіту (єдиної книги, що її можна було читатимешканцям «Мертвого дому»), так і зокрема з романами «Ідіот» та «Брати Карамазови».
