Як довго ми чекали на свободу!
Як мріяли, служили, виживали
В часи, коли згуртовані народи
Свої держави вперто будували.
У цих промовистих, начебто конспективних рядках Бориса Пономаренка угадується історичний кривавий зміст українського життя-буття, суть якого протягом століть залишалася обважнілим тягарем на душах поколінь. У відвертому голосі поета-громадянина, поета-лірика, який набирався сили, визрів і гартувався на перехресних пронизливих вітрах з московських просторів, палахкотить незламне полум’я вічної козацької залоги як неминучий прояв суверенного літературного мислення. Нелегко усвідомлювати, що Україну як найдавнішу державу на європейському географічному рівні доводиться сьогодні захищати в лавах Збройних Сил України. Така вже наша карма. Пам’ятаємо, як говорить один із персонажів новели Григора Тютюнника «Чудасія»: «… на мій вік три голодовки випало і три війни! От і поділіть: на кожні десять років або те, або те».
