"А я сидів і плакав разом з вами..." Вірш цей, оприлюднений у травневому числі «УЛГ», пронизує як удар електрострумом: це справжнє. Непідробне. Рідкісне. Вірш "Я вмер учора, та моя душа мені лишитись серед вас звеліла". Все недовге життя Петра Миколайовича Шевченка (1954-1997) пройшло на Луганщині. Народився у селищі Біловодськ, закінчив місцеву середню школу, педінститут, працював у районці, обласній молодіжній газеті, власним кореспондентом низки всеукраїнських видань. Лише гинути неймовірним вивертом долі приїхав до столиці. Для творчості обрав псевдонім Петро Біливода. В українській літературі знайдеться небагато поетів з таким дивовижним відчуттям рідної землі, родинних коренів. Поезії Петра Біливоди — це духовна історія рідного краю. Проте він ніколи не був містечковим письменником. Як не був ним Фолкнер, який упродовж усієї творчої біографії писав історію заштатної Йокнапатофи.
