Any language is not only a part of the culture but also its carrier. Different national languages embody their unique traditional culture and at the same time are a reflection of the national way of thinking of their speakers, national customs, social values, etc. According to the division into "high-context" and "low-context" cultures, which was proposed by Hall E. T. (1959), China and Japan appear to be the representatives of high-context culture. In a high-context culture, the main transmission of information depends on the context. A large amount of information strongly depends on the context, while only a small part of the information is conveyed with the help of lingual forms. High-context cultures emphasize indirect ways of expression. That is,in Chinese and Japanese languages, only a small part of the information is transmitted verbally, while the main part of it is provided through the context and circumstances of communication. Meanwhile under the influence of the ideology of Confucianism,the avocation of "propriety" is reflected in the demand for people"s polite behavior in both China and Japan. Therefore, when interacting with people, one has to pay more attention to preserving the face of others and minimizing the threat to others"& faces, in particular with the help of euphemistic and subtle language expressions. Refusal is such a speech act that threatens the face of all communication participants. Therefore, in Chinese and Japanese lingual cultures, the vague speech act of r&efusal is usually exercised in order to avoid expressing the intention of "rejection" directly with the help of vague and unclear expressions, so as to leave a buffer zone for both parties. On the one hand, to reduce the threat of losing face by both& counterparties; on the other hand, to maintain good interpersonal relations. However, each of the two languages has its own typological and cultural characteristics, and in this article, the author sets the main goal ? to find out the similarities a&nd differences between the Chinese and Japanese vague refusal speech acts based on the grammatical and cultural peculiarities of the languages in focus.
Будь-яка мова є не лише інтегральною частиною будь-якої національної або етнічної культури, а й &її носієм і представником. Різні національні (етнічні) мови втілюють унікальні культурні константи та водночас виступають відображеннями національного способу мислення своїх носіїв, їхнього способу чуттєвого осягнення світу, національних звичаїв, соц&іальних цінностей тощо. Відповідно до поділу на культури "високого контексту" та "низького контексту", яке було запропоновано у 1959 р. Е. Т. Холлом, китайська та японська культура є представниками культур високого контексту. У культурі високого конт&ексту передача інформації має високу контекстну заангажованість. Велика частина інформації дуже залежить від контексту й обставин спілкування, тоді як лише невелика частина інформації передається за допомогою мовних форм. Культура високого контексту &засновується на непрямих способах вираження. Іншими словами, у китайській і японській мовах лише невелика частина інформації передається вербально, словесно, тоді як основна її частина надається через контекст та обставини спілкування (конситуацію). &Також під впливом ідеології конфуціанства заклик до "пристойності" відображається у вимозі ввічливої поведінки людей як у Китаї, так і в Японії. Тому під час взаємодії з людьми потрібно більше уваги приділяти збереженню обличчя інших і мінімізувати з&агрози обличчям інших людей, зокрема за допомогою евфемістичних мовних виразів. Відмова - це особливий мовленнєвий акт, який може загрожувати обличчю всіх учасників спілкування. Тому в китайській і японській лінгвокультурах зазвичай застосовуються не&чіткі мовленнєві акти відмови, коли учасники спілкування використовують нечіткі вирази для уникнення прямого вираження наміру "відкинути пропозицію" з метою залишити буферну зону для обох сторін і зменшення загрози втрати обличчя для обох сторін спіл&
