У нашій ще одній лінії фронту — боротьбі з російською пропагандою — на передові позиції проблем виходить відсутність взаємодії держави з друкованими ЗМІ. А саме вони наразі могли б відіграти одну з ключових ролей у битві за правду та уми українців. Понад півтора року повномасштабної війни переконали навіть скептиків у тому, що росія використовує дезінформацію як важку зброю проти України та світу. Вкотре зазначимо, що російські пропагандисти за кілька років до початку вторгнення почали нав’язувати фальшиві наративи про Україну. Брехня російських ЗМІ про війну продовжує вводити в оману громадян рф, виправдовуючи страшні злочини російської армії. Та ще небезпечніше, що під впливом російської пропаганди опинились мешканці прифронтових територій України. Сигнали російських ЗМІ перекривають українські радіо- та телехвилі. Скажімо, на Луганщині вздовж лінії розмежування протягом п’яти років лунають сигнали всіх сепаратистських FM-радіо та телебачення. Звісно, весь цей час Україна намагалася змінити ситуацію, і певних результатів досягла. Проте, якщо порівняти ці результати з фінансовими витратами, заходи з розповсюдження українського сигналу достатньої ефективності не дали. Наприклад, вежа на так званій Лисичанській горі справді перекриває до 50 км, од&нак її сигнал усе одно не досягає Луганська. В Станиці Луганській також українського телебачення немає. Ворожий сигнал продовжує дурманити свідомість людей, які живуть на всій прифронтовій українській території. Якщо говорити про методику, то пропага&нда російських ЗМІ спрямована на засмічення мізків населення і викликає сильні емоції та низькі інстинкти. У росії давно працюють за теорією так званого емоційного інтелекту. Підняти оцей глибинний пласт психіки допомагає те, що всі російські ідеолог&ічні програми та проєкти мають державне асигнування. Ми ж в Україні, на жаль, протягом останніх 20 років не бачили інтересу держави до підтримки національних патріотичних ЗМІ.
