Практично всі гетьмани України (незалежної чи автономної) усвідомлювали величезну роль релігії в житті українського суспільства і у своїх переговорах з Річчю Посполитою незмінно ставили комплекс даних питань на чільне місце. Особливо це стосувалося проблеми унії. Хоча діяпазон вимог був досить широкий, однак ясно, шо висувати їх у мінімальному обсязі гетьманів України змушувало лише погіршення військово-політичного становища Гетьманщини. Всі спадкоємці Богдана Хмельницького, за вийнятком, можливо, Стефана Куницького та Андрія Могили — останніх гетьманів Правобережжя, продовжували його релігійну політику. Невирішеність релігійної проблеми перенесла болючі національно-релігійні конфлікти Правобережної України, котра продовжувала знаходитися під владою Речі Посполитої, й у XVIII столітті. Це засвідчило, насамперед, повстання під проводом Семена Палія у 1702-1704 pp., а потім і гайдамацький рух. Коли у 1710 р. у Бендерах було прийнято відому конституцію гетьмана Пилипа Орлика, го на самому її початку державною релігією Української держави проголошувалося православ’я. Для унії в межах Гетьманщини, як і раніше, місця не знаходилося…
Для перевірки можливості замовлення цієї складової частини перейдіть на головний документ!
