Ідея цієї розмови виникла, коли мені доручили підготувати доповідь про розвиток етичної думки на кафедрі етики, естетики та культурології філософського факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Після опрацювання текстів фахівців-етиків, які викладали в університеті, стали цікавими їхні образи, характери, долі - особистісний вимір ними зробленого, переломлення текстів і доль у житті кафедри, з якою я пов"язана вже чверть століття.
Мемуарної літератури на цю тематику практично немає. Окремі наукові дослідження лише опосередковано виходять на питання, які мене зацікавили. Монографія про Київську світоглядно-гносеологічну школу [Губерський, Кремень… 2019] дає загальну ідейну картину розвитку нашої кафедри. У недавньому інтерв"ю відомий український етик Віктор Аронович Малахов [Малахов… 2021] побіжно згадує середовище етиків на кафедрі часів свого студентства і далі називає фахівців, які працювали в етиці.
Викладачі-етики, які стояли біля витоків кафедри, переважно вже відійшли у засвіти. Мало хто може розказати про них, окрім їхніх текстів статей, монографій, навчальних програм викладання етики. А інтерес до їхніх персоналій - більше, ніж моя особиста допитливість. Сучасність актуалізує такий модус культури пам"яті, ко&ли "динаміка пригадування і забуття" [Assmann 2006: 52] зумовлює ретроспективну увагу до індивідуальних людських доль із їхніми злетами і падіннями, до особистісного начала. Ідеться про образи, враження, які вони залишили по собі. Те, що залишається &за текстами, але важливе для розуміння текстів.
Тому й відбулася ця розмова з Ларисою Тимофіївною Левчук, доктором філософських наук, професором, усе життя якої було пов"язане з університетом. Після закінчення навчання на історико-філософському факу&льтеті університету (відділення філософії) у 1962 р. вона пропрацювала більше п"ятдесяти років на нашій кафедрі (до 2015), з них двадцять сім із половиною років (1976-2002) очолювала її.
Первинно розмова планувалася тематично вузькою, концентрованою& на етиці та етиках кафедри. Однак знаний фахівець з естетики, Лариса Тимофіївна не могла залишити поза увагою ту галузь, якій присвятила все своє творче життя. Тому інтерв"ю охопило широкий спектр питань життя кафедри минулого століття.
