Розглянуто етноспецифіку функціонування мовленнєвих актів "пропозиції" і "відмови" в перськомовному комунікативному просторі. Запропонований у теорії лінгвістичної ввічливості соціолінгвістами П. Браун і С. Левінсоном поділ на "позитивне" і "негативне" обличчя знаходить специфічне застосування в контексті перської системи ввічливості ta"arof, яка має основоположне значення для розуміння комунікативної поведінки носіїв перської мови. Це зумовлене розбіжностями деяких культурних цінностей у західних і східних суспільствах, зокрема колективістським характером іранського соціуму, у якому інтереси громади переважають над інтересами окремих індивідів. Ширококонтекстність перської лінгвокультури виявляється в тому, що пропозиції і відмови, які кваліфікуютьсяв теорії лінгвістичної ввічливості як мовленнєві акти, що становлять загрозу обличчю співрозмовника (FTA), не сприймаються як такі носіями перської мови, оскільки вони є засобами вияву ввічливості і сприяють гармонізації стосунків між комунікантами. Особливу увагу приділено аналізу ритуальних або вдаваних пропозицій і запрошень, які не розраховані на негайне прийняття, а виконують функцію вияву уваги і поваги до співрозмовника. Недотримання необхідних правил спілкування або нехтування ними може приз&вести до втрати обличчя мовця перед своїм співрозмовником. Відмови, як і пропозиції та запрошення, можуть бути справжніми і вдаваними. Розглянуто лише
вдавані відмови, які в межах культурного комплексу ta"arof слугують засобами збереження обличчя ко&мунікантів і кваліфікуються як невід"ємні складники ввічливого спілкування. Вважається, що від кожної пропозиції чи запрошення варто спочатку ввічливо відмовитися, демонструючи так готовність підтримувати відповідну конвенцію спілкування, а погоджува&тися лише після настійливого наполягання ініціатора. Така відмова має робитися м"яко й аргументовано, щоб не завдати шкоди обличчю співрозмовника. Для неносіїв перської мови і культури вдавані мовленнєві акти можуть здаватися нав"язливими та лицемірн&ими, оскільки їхня справжня мотивація є прихованою від безпосереднього спостереження. Розрізнення справжніх та удаваних мовленнєвих актів інколи становить складність навіть для самих іранців, тому ретельне вивчення специфіки їхнього функціонування є &запорукою успішної міжкультурної комунікації з ними. Аналіз функціонування пропозицій і відмов у різних східних комунікативних культурах виявляє багато спільних рис, що відкриває цікаві перспективи для зіставних досліджень у відповідній галузі.
The ðno-specific functioning of the speech acts of "offer" and "refusal" in the Persian-speaking communicative space is analysed. The division into positive and negative face, offered within the theory of linguistic politeness by sociolinguists P. Brow&n and S. Levinson is specifically applied in the context of the Persian politeness system ta"arof, which is of fundamental importance for understanding the communicative behavior
of Persian native speakers. This is due to differences in some cultura&l values in Western and Oriental societies, in particular, the collectivist nature of Iranian society, where the interests of the community prevail over the interests of an individual. The high context of Persian linguistic culture is demonstrated by& the fact that offers and refusals, qualified by the theory of linguistic politeness as face-threatening acts (FTA), are not perceived by Persian native speakers as those, since they are used as means of expressing politeness and contribute to the ha&rmonization of relations between communicators. Special attention is paid to the analysis of ritual or ostensible offers and invitations, which are not supposed to be accepted immediately, but should demonstrate care and respect to the interlocutor. &Ignorance of the rules of communication or neglecting these may cause the loss of speaker"s face before his interlocutor. Refusals, like offers and invitations, can also be real or ostensible. The article considers only ostensible refusals, which in &
