Мета дослідження – прослідкувати зовнішньополітичну діяльність кримських ханів у 40–60-ті рр. XVIII ст. в період між російсько-турецькими війнами 1735-1739 рр. і 1768 -1774 рр. та напередодні встановлення російського протекторату над Бахчисараєм та визначити її вплив на модернізацію країни. Методологія дослідження спирається на загальнонаукові методи (аналіз та синтез джерел, індукцію та дедукцію), загальноісторичні (емпіричний, історико-порівняльний, історико-типологічний та історико-системний методи)та спеціально-історичні (реконструкцію, періодизацію, історико-синхронний та просопографічний методи). Наукова новизна дослідження полягає у виокремленні періоду першої епохи реформ з контексту історії Кримського ханства, визначенні внеску ханів у модернізацію держави та порівнянні їхніх реформ з аналогічними процесами в країнах Європи. Висновки. Напередодні російсько-турецької війни 1735-1739 рр. Кримське ханство перебувало у стані затяжної кризи. Війна показала неможливість кримчаків протистояти модернізованим російським військам, а країна була зруйнована. Тому, перед ханами постала необхідність проведення реформ для модернізації кримських інститутів. Бахчисарай перебував у політичній та культурній орбіті Османської імперії – тому джерелом натхнен&ня реформ кримських ханів були діяння османських султанів. Однак, модернізація Криму мала локальні особливості. Менґлі ІІ Гераєм, Селяметом ІІ Ґераєм та Арсланом Ґераєм були здійснені поверхневі реформи. Через опір певних категорій населення період ц&их перетворень змінився періодом реакції Селіма ІІ Ґерая, а внаслідок внутрішньополітичної боротьби – радикальними реформами Кирима Ґерая. Зовнішня політика Кримського ханства (за винятком правління Селіма ІІ
Ґерая, Халіма Ґерая та Арслана Ґерая) ґ&рунтувалась на протистоянні Росії. Внаслідок нестабільності в Криму, непослідовної політики Ґераїв, браку часу, втручання Стамбулу, несприятливої геополітичної парадигми.
