7 травня минає 950 років від дня відходу у вічність Антонія (Антипа) Печерського (близько 983 – 7 травня 1073). Подія тисячолітньої давнини, що має концепційний перегук сьогодні в царині духовного звільнення українців, вкотре підтверджуючи, що минуле неминає, а животворить в найнесподіваніших сенсах і формах. Антоній Печерський. Християнський святий. Той, що приховував свої чудодійні справи і навіть після смерти накликав кару на ворогів. Засновник Києво-Печерського монастиря, печерного монастиря на Болдиних горах у Чернігові та будівничий Собору на честь Успіння Пресвятої Богородиці. Родоначальник організованого українського чернецтва та співавтор його статутного існування. Нестор, що був головним ченцем-літописцем Печерського монастиря, так згадує про його народження: "За князювання самодержця Руської землі, благовірного великого князя Володимира Святославича, зволив Бог показати світильника Руській землі і наставника інокам Був-бо один благочестивий чоловік із града Любеча (на Чернігівщині – І.Ф.), в якого замолоду вселився страх Божий, і бажав він набути чернечого образу..." (4, с. 491).
