It was in full swing of the 2020 newly-blown Nagorno Karabakh war when during an online press conference following the meetings of NATO Defense Ministers its Secretary General Jens Stoltenberg openly denoted Turkey as the one expected to "use its considerable influence in the region to calm tensions". Amid Armenia"s accusations of Ankara allegedly playing a negative role in the conflict, this was a living testament of Turkey being a "valued Ally" of NATO. Pushing a political solution to the conflict, in which NATO was though not part in and around, the A lliance apparently sought to "level the playing field" within t he Minsk Process, whose activity was never effective. The peace efforts of the OSCE Minsk Group, co-chaired by Russia and two powerful NATO allies - France and the United States, proved to be obsolete and unhelpful in the long-standing territorial dispu te between Yerevan and Baku. Somehow, inserting Turkey into this configuration of powers consequently managed to bring some stability to the region. This study aims at investigating how comes that Russia "sanctioned" having Turkey, another NATO member, as a "certified" playe&r on the field and that Armenia-favoring France let engage the country which has even no diplomatic relations with Yerevan. It concludes consequently that self-positioning of Turkey as a non-conventional NATO ally pu&rsuing an autonomous foreign and security policy has been a criticalfa.
У розпал воєнних дій , що знову спалахнули в Нагірному Карабасі 2020 р ., Генеральний секретар НАТО Є . Столтенберг під час онлайн - пресконференції за результатами з&асідань міністрів оборони держав - членів альянсу публічно заявив про очікування щодо Туреччини як країни , що використає свій значний вплив для послаблення напруги в регіоні . Тоді як Вірменія звинувачувала Анкару в нібито негативній ролі у вр&егулюванні конфлікту , заява засвідчила позиції Туреччини як цінного союзника для НАТО . В Організації Північноатлантичного договору наголошували на необхідності врегулювання конфлікту політико - дипломатичними засобами , до якого альянс не був за&лучений ані безпосередньо , ані опосередковано , прагнувши урівноважити сили в межах мінського процесу , який так і не досяг жодних результатів . Мирні зусилля Мінської групи ОБСЄ під спільним головуванням Росії та двох потужних союзників НАТО -& Франції та США - давно втратили актуальність , так і не зарадивши врегулюванню багатолітнього територіального конфлі - кту між Єреваном і Баку . Залучення Туреччини до цієї конфігурації сил , як виявилося , зуміло привнести певну стабільність& у регіон . У пропонованій статті досліджено такі питання : що зумовило згоду Росії на те , щоб Туреччина , як держава - член НАТО , стала уповно - важеним гравцем на полі врегулювання нагірно - карабахського конфлікту , і як Франція , що на&дає опосередковану підтримку Вірменії , схвалила залучення до мирного процесу країни , яка навіть не має дипломатичних відносин з Єреваном . Зроблено висновок , що виріша - льним фактором стало самопозиціонування Туреччини як некласичної держави & - члена НАТО і , відповідно , реалізація значною мірою автономної від порядку денного НАТО зовнішньої політики та політики безпеки .
