Присвячено дослідженню впливу особистісного чинника у процесі ухвалення зовнішньополітичних рішень в адміні - страції президента В . Клінтона . Характеристика особистісного чинника стала можливою завдяки застосуванню п " ятифакторної моделі особистості , запровадженої в науковий обіг американськими психологами Р . МакКреєм та П . Костою - мол ., а також залученню результатів досліджень психобіографічного портрету президента , його лідерсь - ких та особистісних якостей , управлінського стилю , виконаних американськими політичними психологами та психо - аналітиками Дж . Гартнером , Дж . Постом , С . Реншоном , М . Херманн , У . Вайнтраубом , Д . Вінтером та ін . З " ясовано , що переважаючий вимір особистості В . Клінтона - відкритість новому досвіду (openness to experience) у поєднанні з ви - соким рівнем екстраверсії (extraversion) безпосередньо відображався на характері зовнішньополітичних рішень його адміністрації . Яскраві приклади - урегулювання " північно - ірландського " питання , дипломатія з позиції сили щодо конфліктів на Балканах , спроби налагодження ізраїльсько - палестинського діалогу . Ці складні проблеми міжнародних відносин вимагали виваженого специфічного підходу і президент У . Клінтон , залучаю&чи до процесу ухвалення рішень якомога більше інформації , вивчаючи ідеї та пропозиції свого оточення , уникаючи в деталі , аналізуючи перспективи й можливі наслідки своїх зовнішньополітичних кроків , намагався відшукати оптимальний варіант повед&інки для США . Він міг швидко змінити думку з огляду на поточний розвиток ситуації або під впливом оточення , а також був схиль - ний ризикувати задля досягнення бажаного результату . У відносинах на найвищому рівні покладався на свій дипло - мати&чний хист , усебічну обізнаність , здатність переконувати , впевненість у собі і прагнення отримати максимум від докладених зусиль . Сукупно такі особистісні риси дали змогу президенту В . Клінтону стати першим іноземним лідером , якому вдало -& ся досягти компромісу між британською , ірландською сторонами та представниками Північної Ірландії ( Угода C трастної п " ятниці 1998 р .). Він утвердив США в ролі арбітра в міжнародних конфліктах ( домігшись припинення кро - вопролиття на Балкан&ах ) і здійснив вагомий крок на шляху до порозуміння між Ізраїлем і Палестиною ( меморандум Вай Рівер 1998 р .).
He article is dedicated to th e research of "personal factor" influence on th e foreign policy decision -making during the Presid& ent W. Clinton two administrations. The essence of "personal factor" is synthesized within the Five Factor Model of personality designated by Amer ican psychologists R. McCrae and P. Costa-jr. with additional help of psychobiog raphical investiga&tions on the Presi dent W. Clinton, his leadershi p style, management capacities and personal skills, produced by Am erican political psychologist s and psychoanalysi s experts such as J. Gartner, J. Post, S. Renshon, M. Hermann, W. Weintr aub, D.& Winter and others. The main dimension of W. Clinton persona lity - "openness to experience" strengt hened by high scores in "extraversion" directly reflected in the kind of foreign policy decisions his presidential administrations made. It w as qu&ite evident during the Northern Ireland problem negotiations, the appeasement of Balkan states with diplomacy backed by force, and promoting efforts f or the Israeli - Palestinian dialog. Those international issu es were too complicated to deal wi&th and President W. Clinton was trying hard to fi nd specific approach for breakthrough. He was eager to study all th e available information, go detail after deta il to understand the case better, take i nto account his staff ideas and proposals &calculating eventual risks and analyzing perspect ives of possible moves, so that the U.S. forei gn course was opti mal and effective. The President was flexible in hi s point of view and could change it according to the new developments or under&