Питання укладання збірника казок не втратило актуальності ще від видань "Записок о Южной Руси" П. Куліша. Упродовж тривалого часу у фольклористиці формувалася методика фіксації та варіанти способів представлення читачам народної казки як жанру. Здійснено структурний аналіз окремих таких публікацій із метою з"ясування обов"язкових і варіативних складових збірників народних казок, а також можливості подальшого їхнього використання. Одним із важливих показників паспортизації казкових сюжетів є встановлення їх шифрів відповідно до міжнародних покажчиків мотивів (СУС та ATU). Це питання перебуває на етапі розв"язання. Переважна більшість сучасних казкознавців намагаються вивчати так звані "білі плями" науки, сприяти оприлюдненню академічних чи приватних архівних фондів. Висвітлено праці вчених ХХ ст., а також сучасників із метою простеження ґенези питання удосконалення видань народної прози. Зокрема, збірники М. Левченка "Казки та оповідання з Поділля: в записах 1850-1860 рр." (1928), Л. Дунаєвської "З жи- вого джерела. Українські народні казки в записах, переказах та публікаціях українських письменників" (1990), І. Хланти "Казки та легенди з-під Хустського замку" (2016), І. Грищенко "Міжетнічні стосунки в українських народних казках" (2009), "Калинов&а сопілка: антологія української народної прозової творчості" (1998) О. Бріциної, Г. Довженок, С. Мишанича. Акцентовано на використанні упорядниками не лише архівних фондів, а й сучасних фольклорних записів, що свідчить про життя казкової традиції на&шого народу. Також здійснено аналіз вказаних видань з увагою на застосуванні упорядниками традиційних та оригінальних методів облаштування збірників народних казок.
The issue of compiling a collection of fairy tales has not lost relevance since the &publication of "Notes on Southern Russia" by P. Kulish. For a long time, the method of fixing and options for ways to present to readers a folk tale as a folk genre were formed. The article provides a structural analysis of some of these publications& in order to clarify the mandatory and variable components of collections of folk tales, as well as the possibility of their further use. One of the important indicators of certification of fairy tales is the establishment of their codes, in accordan&ce with the international indicators of motives (SUS and ATU). This issue is being resolved. The vast majority of modern storytellers try to study the so-called "white spots" of science, to promote the publication of academic or private archives. The& article highlights the works of scholars of the early and late 20th century, as well as contemporaries in order to trace the genesis of the issue of perfection of folk prose. In particular, the publication of M. Levchenko"s fairy tales "Fairy tales &and stories from Podillya: in the records of 1850- 1860" (1928), L. Dunaevskaya "From a living source. Ukrainian Folk Tales in Records, Traditions and Publications of Ukrainian Writers" (1990), I. Khlanta "Fairy Tales and Legends from Khust Castle" (&2016), I. Gryshchenko "Interethnic Relations in Ukrainian Folk Tales" (2009), "Kalinova flute: an anthology of Ukrainian folk prose" (1998) O. Britsina, G. Dovzhenok, S. Myshanych. Emphasis is placed on the use of not only archival funds, but also mo&dern folklore records, which testifies to the life of the fairy-tale tradition of our people. Aspects of the use of methods of historical and comparative schools in order to arrange collections of folk tales, their universal use are traced.
