Трансгенераційний хаос Немезиди у "Антігоні": класичне застереження Софокла гегемоністам.
If the multiple dualities in the Antigone are considered in an intragenerational context, i.e. as concordant conflicts in Antigone"s
lifetime, then the plot of the drama might be perceived as stochastic and rather unpredictable as to its catastrophic outcome, i.e. the
destruction of all protagonists, while their polis is entrapped in a seemingly unstable equilibrium. But if the dualities are viewed in a
transgenerational context, i.e. as the final episode in a chain of dramatic and intertwined events that span many a generation of conflict
between the royal house of the Labdacids and the divine or cosmic order, then the plot might be considered as deterministic and rather
predictable as to its tragic outcome. From such perspective, the downfall of the dynasty might have been predestined by divine providence
or cosmic teleology: In a transgenerational period, the polis might have been converging to a stable equilibrium all along, in line with the
natural order of the universe, i.e. an equilibrium preconditioned on the extinction of the hubristically aberrant dynasty. In this context, the
underlying forewarning of Sophocles to hegemonists comes to the& fore in the Antigone: Even the most powerful and self-righteous
perpetrators of hubris may in fact act as unaware pawns of divine will or cosmic teleology – pawns entrapped in a predestined and
dynamically chaotic course of action that ultimately,& in a transgenerational period, leads to the absolute prevalence of invincible Nemesis.
Якщо множинні дихотомії в "Антігоні" розглядати в контексті внутрішнього покоління, тобто як співзвучні конфлікти за життя Антігони, то сюжет драми можна сприйма&ти як стохастичний і досить непередбачуваний щодо його катастрофічного результату, тобто загибелі всіх дійових осіб, тоді як їхній поліс потрапив у пастку, здавалося б, нестійкої рівноваги. Проте, якщо дихотомію розглядати в трансгенераційному контек&сті, тобто як останній епізод у ланцюжку драматичних і взаємопов"язаних подій, які охоплюють багато поколінь конфлікту між царським домом Лабдакідів і божественним або космічним порядком, то сюжет може вважатися визначеним і досить передбачуваним щод&о свого трагічного результату. Із такої позиції, падіння династії могло бути зумовлене божественним провидінням або космічною телеологією: у період зміни поколінь поліс, імовірно, міг весь час наближатися до стабільної рівноваги, відповідно до природ&ного порядку Всесвіту, тобто рівноваги, зумовленої зникненням зарозумілої династії. У цьому контексті в "Антігоні" на перший план виходить основне попередження Софокла гегемоністам: навіть наймогутніші та самовдоволені винуватці зарозумілості можуть &насправді діяти як несвідомі пішаки божественної волі чи космічної телеології – пішаки, спіймані в пастку наперед визначеним і динамічно хаотичним ходом дій, який врешті-решт, у трансгенераційному періоді, призводить до абсолютного панування неперемо&жної Немезиди.
