У 1908 р. в українському літературознавстві сталася особлива подія: в ніжинського священика Олександра Величковського виявлено рукописи дивоглядних поетичних творів його далекого предка Івана «Зегар з полузегариком" та «Млеко" - диво було хоч би в тому,що твори незмінно переховувались у родині більше як двісті років, що, ясна річ, складає їй честь; зрештою, як побачимо далі, вельми небуденна була ця родина. Так вийшов із забуття поет, до творчості якого відтоді була прикута пильна увага вчених-літературознавців: цікавилися ним В. Перетц, С. Маслов, Д. Чижевський, В. Крекотень, В. Колосова та ін. За першою знахідкою прийшла друга, не менш цікава: в так званому Софійському збірнику було знайдено два зшитки, в яких зібрано твори поетів чернігівського поетичного осередку - В. Перетц назвав їх навіть антологією. Кілька віршів з"являв і раніше нам літопис С. Величка (власне два, і тільки один виразно позначений іменем І. Величковського), а згодом виявилося, що поет був автором друкованої книжечки, написаної ним на честь Лазаря Барановича, — вона колись була в бібліотеці того ж таки С. Величка (до речі, Величковські та Велички чи не належали до одного роду?) і дійшла до нас без титульного аркуша.
