Мета статті - дати критичну оцінку методологічних, епістемологічних і філософських засад "риторичного повороту" в сучасній філософії як історико-філософського явища. У першій частині реконструйовано і критично оцінено методологічні й епістемологічні засади здійсненої Еженом Дюпреелем критики головних ознак "класичної філософії": поняття "необхідного знання" і концепції прогресу. Також проаналізовано рецепцію тез Дюпрееля в працях Хаїма Перельмана "переломного" періоду (1947-1949). Доведено, що Дюпреелева критика має "аксіологічний" характер і зводиться до переоцінки принципів класичної ме- тодології й епістемології. Критикуючи вчення про необхідне знання з позицій гуманізму, Дюпреель свідомо реабілітує методологічні й епістемологічні принципи софістики (критич- ний реалізм, суб"єктивізм, прагматизм, плюралізм, релятивізм, конвенціоналізм тощо), але наділяє ці, а також інші поняття класичної епістемології новим, гуманістичним змістом. Пе- рельман у цілому підтримує тези Дюпреелевої критики, посилюючи їх соціальну та гу- маністичну спрямованість. У статті доведено, що критика класичної філософії обома зазна- ченими мислителями є обмеженою як з точки зору об"єкта, так і з точки зору принципів. Адже вона (1) дає спрощений образ "класичної філософії",& (2) базується на нерозумінні принципово концептуального й конструктивного характеру філософського знання, (3) здійснюється з позицій "соціально орієнтованого реалізму", а тому (4) не стосується епісте- мологічних принципів ідеалістичних і релігійних& течій та (5) веде до відокремлення філо- софії від наукового та релігійного знання.
