Висвітлено філософсько-правові погляди Івана Франка. Акцентовано на природно-правових поглядах мислителя. Обгрунтовано ідею, що Іван Франко, незважаючи на засилля позитивізму в тогочасному соціально-філософському знанні загалом і в правознавстві зокрема, засвідчив вірність українській гуманістичній природно-правовій традиції, в основу якої покладено загальнолюдські цінності. Показано І. Франка як глибокого філософа права, який засобами художньо-образного мислення виступив проти тотального порушення прав українців в умовах імперської дійсності. В основі української правової традиції покладено ідею природного права як сукупності загальнообов’язкових принципів, що виражають фундаментальні зв’язки буття, що відповідають інтересам та потребам людини і є первинними стосовно державного, позитивного права. Право оголошено невідчужуваним, оскільки є природним. Його трактують як Закон Природи, Закон Життя, який порушувати неприпустимо, бо це зумовить руйнацію засад буття як нації, народу, так і окремішніх людей. Серцевиною юснатуралістичної традиції є загальнолюдські цінності: життя, людина з її гідністю, честю, справедливість, свобода, рівність суб’єктів права, добро, спільне благо, істина, добросовісність, які, на противагу легістській традиції та її& цінностям – державі, законові, покаранню, порядку, дисципліні, відповідальності, мають потужний гуманістичний потенціал. Українці зуміли зберегти і розвинути у нових індустріалізовано-урбанізованих умовах національну природно-правову традицію, пр&авові сенси та цінності: справедливість-правду, свободу (в українській інтерпретації – «волю»), незалежність, рівність, відповідальність та обов’язки перед родиною, громадою та своїм народом; унікальні форми правового життя – звичаї та традиції, пра&вову свідомість, для яких характерними є високе значення людської особистості як центрального елемента правової реальності.
