Зміст цього есе розгорається у відповідності до таких пунктів: 1. Важливість термінології. 2. Семіотичне походження й імпортування термінів. 3. Умвельт у відмінності до довкілля. 4. Активна формація Умвельту. 5. Умвельт як «значеннєвий світ» або «царство значення». 6. Первинність семіозу. 7. Яким чином антропосеміоз специфікується через диференціацію від зо-семіозу в контексті загального розуміння Умвельту. 8. Життєвий світ (Lebenswelt) як Умвельт, що стає видо-специфічно людським. В есе відзначається,що німецькомовні терміни «Umwelt» і «Innenwelt» є важливими технічними термінами семіотики, особливо біосеміотики. Ці поняття, як і семіотичний підхід у філософії, належать до позаепістемологічної парадигми. Тобто семіотика пропонує власну парадигму, якає радше поєтична і випливає з дії знаків та їхнього застосування в житті і мисленні. Це означає, що притаманне для класичної філософії протистояння між реалізмом та ідеалізмом, як і між природою і культурою, не може бути адекватною перспективою дослідження дійсності. Хоча знак здійснює свої функції на перетині природи і культури, він у властивому для нього бутті не є зрідненим з жодною цариною в сенсі онтогенези. Знак діє на всіх рівнях біологічного життя, але стає рефлексивним інструментом всередин&і антропосеміозу, де він проявляється на перетині комунікації й сиґніфікації і де лише ми (люди) вперше й буквально схоплюємо його як такий. Відповідно, феномен «Умвельту» належить до зоосеміотики, а вже по тому – також до антропосеміотики. Продемонс&тровано, що Якоб фон Ойскюль вперше прийшов до переусвідомлення поняття і феномену фізичного довкілля. Прийнято було вважати, що воно є «однаковим» для всіх організмів. Насправді, довкілля не є тим спільним світом, в якому будь-який з видів, що там &водночас існують, фактично проводить своє життя. Кожна біологічна життєва форма (вид), з причини її інакшої тілесної конституції (генетичного спадку), прилаштована тільки до певних частин і аспектів фізичного універсуму, або до певної «ніші» у фізич&ному довкіллі.
