У статті проаналізовано думки мислителів минувшини й сучасності про нерозривний зв’язок мови з людською духовною силою, про роль української мови як національної на сучасному етапі. Наведено приклади з українського сьогодення в умовах російсько-української війни та фрагменти транскриптів із соціолінгвістичного дослідження, проведеного на території Закарпатської області в межах проєкту Дебати щодо мовного розмаїття: менеджмент мов національних меншин у пострадянській Україні, що характеризують сучасну мовну та мовнополітичну ситуацію в Україні загалом та Закарпатському регіоні зокрема.
Звернено увагу на маніпулятивність російських наративів, про російськомовних бійців, які захищають Україну, та потребу генерування власних способів вербалізації подій.Висловлено сподівання, що саме в цей історичний момент новітнє тимчасове «переселення» жителів України сприятиме поступовому й органічному переходу російськомовних громадян України на українську, яка стане основою для об’єднання нації.
