Метою статті є визначення кола провідних українських художників, які у період Другої світової війни перебували у складі військ Робітничо-Селянської Червоної Армії (РСЧА) й працювали у галузі рисунка; дослідити жанрову, художньо-стильову структуру, а також матеріали й техніки виконання фронтових рисунків; виявити особливості відтворення часопростору у фронтовому рисунку українських художників. Методологія. В основу дослідження покладено принцип історизму, поєднання історико-культурного, контекстуальногометодів, мистецтвознавчого образно-стилістичного і системно-порівняльного аналізу. Наукова новизна. У фронтовому рисунку мали виразний прояв особливості людської психології сприйняття. Ущільнення часового поля в рисунках фронтових художників зумовлено нелише доктриною соцреалізму, в основу якої було покладено просторову тривимірність, а й особливостями сприйняття людиною часопростору в стресових умовах. Це також пояснює відмінність у відображенні часу в рисунках, створених митцями в умовах фронту та евакуації. Художники, період навчання яких припав на роки авангарду, впровадження в навчальних закладах викладання формальних основ мистецтва, досягли значно глибшого і ширшого трактування в рисунку часово-просторових категорій. Висновки. Фронтові зарис&овки – це образотворчі щоденники: записи, нотатки, які були покликані стати тригерами для спогадів, для подальшого написання образотворчих «мемуарів» – картин на тему війни. Ця тема радянської пропаганди стане пропускною на майбутні десятиліття в усі&х мистецьких сферах, як художній, так і літературній, музичній, кіно-театральній тощо, забезпечуючи благовоління партійних керманичів та пошану пересічної радянської людини. Піднесення над спрощеною метою фіксації моменту, уміння надати уривку подій &значення епічного узагальнення вирізняють аркуші Сергія Григор’єва, Зиновія Толкачова, Василя Овчиннікова, Анатоля Петрицького, Георгія Меліхова, Антона Комашки та інших видатних українських художників.