Мета дослідження пов’язана з аналізом питання про поширення військового костюму в українських театральних виставах першої половини ХХ ст. Особливо важливим у ній вважаємо роль і значення військових костюмів як одного з засобів побудови мізансцен виставиі створення її фактури. Методи практичної і теоретичної груп використовуються у послідовності і взаємодії. Спершу, спираючись на можливості культурно-історичного й історико-порівняльного методів, важливо було відстежити перші приклади появи у виставі персонажів, вбраних в військовий костюм, щоб встановити їх змісти. З погляду історизму цей підхід дозволив встановити у статті основні тенденції і відстежити перетворення їх у традиції, що виникали у хронотопах різних вистав. З огляду необхідності накладання образів зі драматургічного тексту на образи персонажів і композиції мізансцен, необхідним було і використання герменевтичного методу. Наукова новизна статті обумовлена відсутністю академічних праць і публікацій з означеної тематики, а відтак ми впершепоставили питання про розвиток окремих типів театрального костюму упродовж першої половини ХХ ст. Висновки. В українській драматургії і виставі військовий костюм з’явився ще у ХІХ ст., як маркер окремих персонажів, що особливо впливали на вирішення к&ульмінаційних подій сюжету і були носіями особливих умінь та навичок. Поява у виставі сюжетів, пов’язаних з революційними подіями, робить військовий костюм масовим на сцені. У синтезі мистецтв, задіяних у політичних виставах 1930–1940-х років, військ&овий костюм став провідною фактурою, що сформувала у театральному мистецтві новітні міфологеми персонажів і змісти.
