Досліджено особливості траєкторії змін суверенітету держави у сучасних кризових умовах, спричинених пандемією COVID-19, які визначають його подальші перспективи. У роботі використано дослідницькі парадигми біовлади (М. Фуко), надзвичайного стану (К. Шмітт, Дж. Агамбен), що дозволяє не обмежувати предмет дослідження юридичними позитивістськими формами й орієнтує на міждисциплінарний науковий пошук. У надзвичайній ситуації межа між нормою та аномією виявляється рухливою та залежить від рішення суб"єкта, який монополізує право представляти всіх та опікуватися суспільною безпекою та здоров"ям населення. Безпека як публічновладний інтерес набуває більшого значення, ніж інтерес приватний, стримування та подолання загроз потребує виняткових суверенних рішень. Крайня необхідність, яка виправдовує надзвичайні заходи, збільшує розрив між доцільністю та правом - політикою, яка може бути (хоч і необов"язково) формально коректною, але ставить під сумнів право та права і претендує на те, щоб стати буденною практикою. Переосмислення державою політики управління біологічним життя загалом, з одного боку, та лояльність (принаймні мовчазна згода) населення в обмін на гарантії безпечного середовища, з іншого, зміцнюють суверенітет держави та локалізують світ права і& прав.
The article is dedicated to the study of the features of the trajectory of changes of sovereignty of the State under current crisis conditions caused by the pandemic COVID19, which shape its future prospects. The research paradigms of biopowe&r (M. Foucault), state of emergency (K. Schmitt, J. Agamben) are used in the work, allowing not to limit the subject of study to legal positivist forms and focuses on interdisciplinary scientific research. The processes of globalization, which led to& increased interdependence between countries, the opening of borders, integration and competition of markets, capital mobility, contributed to the actualization of discourses on "erosion" and even "loss" of State sovereignty. Regional European integr&ation also puts pressure on the sovereignty of Member States. However, the transfer some of the power to supranational structures is not a renunciation of sovereignty, but an act of sovereign self-restraint. The redistribution of authority is carried& out through coordinated decisions, that correspond to the basic idea of integration, and is used primarily to optimize the implementation of public functions, to achieve a certain quality status sufficient to accoplish social goals.
With the onset &of the pandemic crisis, the relative openness and transparency of the globalized and integrated world face a new reality, that strengthens the sovereignty of regulatory decisions of public authorities on the governance of people and territory. If pub&lic health in the long-term state of emergency remains a priority for the state, the consequences of the "new normality" may be the devaluation of the rule of law, which originally aims at protecting individual rights and freedoms, replacing establis&hed rules with temporary regulations. Extreme necessity justifies the use of disciplinary coercive measures, increased control over the population, the introduction of restrictions and other innovations. The combination of emergency security and stat&e biopolitics legitimizes the priority of public interests over private ones and the use of exceptional sovereign solutions to overcome threats. Emergency governance shapes management technology, which has legal forms but can mimic law in the context& of its idea. The growth of authoritarian tendencies in public administration, legal guarantees and protection of human rights, freedoms, fundamental democratic principles, the relationship between freedom and security determine the prospects for fur&ther research.
