З моменту становлення самостійної Української держави спостерігаються численні спроби модернізації й удосконалення процесуального законодавства, а також законодавства, що ним врегульовано принципи, завдання діяльності та організаційно-правову структуру адвокатури. Такі спроби мають на меті запровадження і вдосконалення в Україні системи справедливого та ефективного правосуддя, забезпечення реалізації права доступу до суду, зокрема й за рахунок звернення до міжнародних стандартів. Але в обов"язковій прив"язці до власне українського досвіду й сучасного стану справ.
Наслідком такого реформування є поява нових форм, конструкцій і процесуальних інститутів, наприклад, інституту врегулювання спорів за участю судді.
Водночас на сторони судового процесу і адвокатів як їхніх представників покладається не тільки обов"язок опановувати нові інструменти захисту права, але й на власному досвіді випробовувати недосконалості нового законодавства. І, на жаль, постійні кардинальні зміни в судовій практиці, які не завжди мають належні підстави й досконалу правову аргументацію. А всі ці аспекти разом руйнують на практиці принцип правової визначеності - один з підпринципів принципу верховенства права, який відповідно до ч. 1 ст. 8 Конституції України визнається і ді&є в Україні.
Мета цієї наукової розвідки має теоретико-прикладний характер: на підставі аналізу судової практики показати недосконалість процесуального закону та тенденції хаотичності зміни практичного правозастосування - без належних підстав і обґр&унтування, а також запропонувати шляхи до розв"язання цих проблем. При цьому панорамний зріз практичних кейсів обрано авторками довільно і не претендує на повноту. Він сформований за результатами аналітичних досліджень та систематизації судової практ&ики Верховного Суду.
Під час формування і подання матеріалу використано метод судових кейсів, що дозволило структурувати матеріал за напрямами недосконалості в законодавстві і окремо, змін у практичному правозастосуванні. Матеріал подається як прикл&ад роботи гіпотетичного адвоката, який представляє інтереси конкретної особи, якби його можливості висловити незгоду із судовим рішенням могли б вийти за межі судового процесу.
На основі аналізу норм цивільного процесуального закону й конкретних суд&ових рішень зроблено висновок, що негативні фактори, якими є відповідна якість закону й не завжди виправдана змінювана судова практика, впливають на довіру суспільства до судової гілки влади. Переламати ситуацію одними реформами неможливо. Потрібна б&ільша адвокатська активність через свої самоврядні інституції і розроблення доктрини. Саме останній меті і прислуговується ця наукова розвідка - як аналітична компонента.
Since the establishments of an independent Ukrainian state, there have been nu&merous attempts to modernize and improve procedural legislation, as well as legislation that regulates the principles, tasks of activity and organizational and legal structure of the Bar. Such attempts aim at introducing and improving a fair and effe&ctive justice system in Ukraine, ensuring the right of access to the court, as well as including through reference to international standards. But the latter are regarded within a mandatory connection to the actual Ukrainian experience and the curren&t state of affairs.
The consequence of such reformation is the appearance of new forms, structures and procedural institutions, for example, the institution of dispute settlement with the participation of a judge.
At the same time, the parties to t&he legal process and lawyers, as their representatives, are entrusted not only with the duty to master new legal protection tools, but also to test the imperfections of the new legislation in their own experience. And, unfortunately, constant radical& changes in judicial practice do not always have proper grounds and perfect legal reasoning. And all these aspects together destroy in practice the principle of legal certainty - one of the sub-principles of the principle of the rule of law, which, a&
