Мова художнього світу Леоніда Тендюка. У степу людину видно мов на долоні. Море виявляє людську вдачу, випробовує стрижень характеру. Степ покликаний виростити Людину, море–загартувати її моральні принципи в максимально стислі терміни. Чи не тому романтиків завжди вабила морська стихія. Чи писав хтось поетичніше про море, ніж корінні степовики Юрій Яновський і Леонід Тендюк, уродженці Кропивниччини? Позаду факультет журналістики, робота в газеті, збірки поезій «Поле моє, полечко…» (1961) і «Струмки народжуються в горах» (1963), у самих назвах яких відчувається владний голос простору, його широт і висот, і Л. Тендюк, на той час уже член Спілки письменників, розпочинає свою одіссею–іде на поклик океану, назустріч випробуванням на експедиційному судні «Витязь». Науково-дослідницькі судна «Ю. Шокальський» та «О. Воєйков» знали молодого матроса і стернового, який шукав себе «Під крилами альбатроса»(1981) в Тихому океані, сподівався на артефакти легендарної Гондвани («Експедиція Гондвана», 1984, «Голова Дракона», 1985) в Індійському, а відкривав скарби людської душі в межових ситуаціях. Відкривав свою любов до рідного степу під екваторіальними зорями, а магнетизм морської пустелі–під ковшем Великого Воза… «Що б там ви не говорили, я переконаний: у кожн&ому селі є свої Тури Хайєрдали. Бо земля й степи народжують мореплавців». Цей висновок із фантастичнопригодницької повісті рясніє спостереженнями за знайденою непідробною справжністю,«хто насправді може бути героєм–героєм нашого часу. Непоказна, робо&тяща, шалено закохана...
З 31.12.2014 по 01.03.2015 Наукова бібліотека читачів не обслуговує.
