У статті об’єкти уваги поета-мандрівника класифікуються по-новому й розкриваються як тотожність природно-географічних, історико-археологічних і суто людських явищ. Також обстоюється думка, що мандрівкою в Італію почався шлях Гете до «веймарської класики», на відміну від поширеного погляду, нібито вона стала відправною точкою для поетового «класицизму». Естетика Гете, орієнтуючись загалом на постулат Вінкельмана про «шляхетну простоту та спокійну велич», намагається піднятися до сучасніших уявлень модерної естетики, зокрема в понятті врівноваженої суперечливості, проте зупиняється на шляху до Гегелевих категорій.