Ілля Герасимов вважає, що емпіричний матеріал, представлений у книжці Омера Бартова ("Анатомія геноциду: життя і смерть міста, що називалось Бучач", Нью-Йорк, 2018), суперечить моделі, запропонованій автором. У галицькому містечку Бучач, де євреї, українці та поляки жили разом упродовж століть, місцеві жителі-християни взяли активну участь у Голокості, а потім і в українсько-польських етнічних чистках. Пояснення Бартовим масового знищення сусідів у роки Другої світової війни засноване на телеологічномубаченні поступової ескалації давніх міжетнічних конфліктів до рівня відкритого насильства. Герасимов показує, що книга залишає без відповіді два ключові питання: як пояснити максимальну інтенсивність Голокосту в регіоні, який не мав передісторії насильства по відношенню до євреїв (якщо саме "сусіди" становили основну масу переслідувачів євреїв, як стверджує Бартов)? І чому "сусіди" настільки одностайно виступили проти місцевих євреїв (якщо, як показує книжка, Голокост був організований і координувався нацистами)? Спираючись на насичений опис Бартовом Голокосту в Бучачі, Герасимов пропонує власні відповіді на ці запитання. Він розглядає участь у геноциді давніх членів однієї соціальної мережі ("сусідів") як типовий і навіть основоположний фактор, а &не як скандальне відхилення. Рушійною силою геноциду в цій моделі виявляється не вкорінена ненависть потужного націоналістичного руху до Іншого, а бажання приєднатися до спільноти "своїх", прагнення будь-якою ціною довести свою причетність до націона&льного проєкту, що розсипається, у ситуації загрози національному суверенітету.
