Стаття присвячена вивченню сучасної ситуації політичного пізнання, в якій великого значення набувають ситуативні характеристики та вимоги, що визначають саму можливість специфічної фахової наукової новизни в теоретичному або прикладному аспекті. Мета дослідження – виявлення особливостей парадигмального вибору дослідника-політолога в межах ліберальної, постмодерної та синергетичної альтернатив. Охарактеризовано інтерпретації учасників політичної діяльності, яка регламентується їх комунікативною компетенцією, а також самою будовою технологічної системи процедури та функції якої обмежують довільність врахування альтернатив та позицій, які висловлюються громадянами. Було підкреслено, що потреба у «новій» революції свідомості підкреслюється у новій ліберальній філософії на основі аналізу технологічного комунікаційного характеру трансляції інформації у суспільстві. Проаналізовано ліберальну теорію як одну з небагатьох політичних течій, яка акцентує увагу на необхідності компетентності громадян та раціонально-критичного ставлення ними до політичної дійсності. Розкрито значення постмодерного та синергійного образів політичного світу, які забезпечують повноту демократичного політичного світосприйняття як на буденному, так і фахово-експертному і дослідному& рівнях. З’ясовано, що евристичний потенціал у політичному дослідженні виходить за межі стандартного тлумачення. Розкрито, що евристичність висновків та рекомендацій у політичних науках пов’язана передусім з можливістю появи нових валідних тез та пол&ожень, вартих демократичного обговорення. Доведено, що традиція наукового пошуку, завдяки який в окремих країнах передусім постсоціалістичних, поява нових наукових результатів у політичних та інших суспільних науках може спостерігатися лише на основі& зміни генерації вчених. Встановлено, що нормативна та бажана складова політичного світу перебуває на полюсі ліберальної демократії, в рамках якої розвивається менше частина держав сучасного світу. Припущено, що егалітарний або соціальний лібералізм &є перспективами, які відкривають інноваційний потенціал політичної істини як чинника обґрунтування політичних програм і концепцій і, врешті, стратегічних рішень у політиці демократичних урядів. Встановлено, що парадигмальний вибір дослідника-політоло&га залежить від його/її спроможності спрогнозувати мінливість тих або інших понять або категорії. Зроблено висновок, що експертиза політичної істини передбачає вміння кожного політичного теоретика розгорнути і сформулювати свою концепцію відповідно д&о конвенційного розуміння істини.
