У статті осмислено теоретичні передумови жанрової структури української барокової проповіді в процесі її становлення й розвитку - від ранньобарокового «Учительного Євангелія» Кирила Транквіліона Ставровецького до завершальної «Науки або способу зложенняказання» Йоаникія Галятовського. Форми й засади співіснування двох проповідницьких моделей - греко-слов’янської і латино-польської - розглядаються як джерело риторичних і стилістичних змін, що зумовлюють жанрові модифікації та різновиди. Із цього погляду авторські передмови, теми проповідей, їх узгодженість із різними композиційними частинами тексту дають підстави простежувати послідовну реалізацію цілісного задуму в межах усієї книги та окремих проповідницьких зразків.
