Авторка статті обгрунтовує кореляцію між полемічними мотивами віршованих текстів і метафізичним принципом причиновості, дослідивши, що опору полемічного дискурсу становлять, власне, образи, якими Бог (Причина всього сущого, згідно з ученням середньовічної метафізики) оприявнює свою присутність у світі. Це дає підстави трактувати емоційну напругу полемічного дискурсу, властиві йому фігури зниження чи спрощення не як альтернативу внутрішньому метафізичному сенсу, а лише як різновид його децентрування, переклад на мову інших обставин або на мову особистого духовного досвіду. Метафізичний вимір полемічних віршів співвідноситься з перспективою відновлення їх ширшого літературного контексту й повнішої рецепції.