Концепт води в працях Т. Гарді, І. Нечуй-Левицького і І. Огієнка: порівняльне дослідження. У статті розглядається концепт води на матеріалі творів «Повернення додому» Томаса Гарді, «Микола Джеря» Івана Нечуя-Левицького та окремих праць Івана Огієнка, здійснюється порівняльний аналіз крізь призму тематичної спорідненості. Проаналізовано образ води у різних її проявах, а також спільності та відмінності концептуального зображення. Концепт води пронизує усю творчість Т. Гарді, І. Нечуя-Левицького та І. Огієнка. Ми зустрічаємо воду як річку, ставок, море, озеро, криницю, дощ, сніг, лід та ін. Зображуючи мальовничі пейзажі, природні краєвиди місцевостей, автори відкривають перед читачами навколишню дійсність, життя народу, передають умонастрій персонажів, атакож готують до наступних подій. У творі «Микола Джеря» І. Нечуя-Левицького, можна відчитати порівняння українських краєвидів з чимось святим. За словами І. Огієнка (митрополита Іларіона), з давніх давен люди запримітили, що вода приносить їм і природівелике добро, бо оживлює землю й робить її плодючою. Вода як окрема стихія, плодюча й родюча, вода була скрізь обожувана, як море, озеро, річка, копанка, джерело, криничка, колодязь. Як Т. Гарді так і І. Нечуй-Левицький перші зустрічі коханих зображуют&ь біля води. І. Огієнко зазначає, що вода – це символ розмноження й парування, і таким уживається в наших ритуальних обрядах. Шлюби в слов’ян часто бралися над водою. І взагалі парування відбувалося при воді. Воді наші предки приписували священні вла&стивості. Вони вважали, що вода є лікувальною. До води люди завжди ставились обережно, особливо до старих криниць і струмків. Саме Т. Гарді різнобарвно подає нам опис старого колодязя на подвір’ї Юстасії, придаючи образу криниці певної загадковості, &прихованості, таємничості та, в той же час, дивовижності. Особливе місце у творі І. Нечуя-Левицького відведено образу річки обсадженої вербами. Вона є одним із найчастіше вживаних образів. І. Огієнко говорить, що саме верба відганяє від хати злі сили& й хвороби. А й дійсно весь твір І. Нечуя-Левицького пронизаний образом верб, навіть саму назву села автор взяв «Вербівка». Інший вагомий прояв води, який згадується в обох творах є дощ. Саме дощ виступає, з одного боку, як звичне природне явище, а з& іншого – як ознака круговерті життя. У творі І. Нечуя-Левицького дощ стає фатумом. Людина не в змозі протистояти йому і змушена визнати своє безсилля перед стихією, що розбушувалася. Хоча пізніше автор описує появу веселки, натякаючи на Боже помилув&ання та порятунок головного героя. Дощ згадується і в творі Т. Гарді. Саме тут дощ постає ознакою розлуки та журби. Стихія води протиставляється землі і, як рухливий початок, несе людям загибель та страждання. В творі «Повернення додому» вода сприйма&ється як сила, ворожа людині і переможець її.
