На відміну від найбільш поширених у сучасних дослідженнях - психологічного, морально-етичного, соціо-культурного - підходів до проблеми страждання у цій статті порушено власне філософську проблематику, пов"язану з онтологічним виміром страждання в буддійській філософії. Чимало сучасних дослідників дотримується погляду, що більш адекватним перекладом санскритського терміна dukha є "незадоволення" (unsatisfactoriness). Однак із наведеного у статті матеріалу випливає, що такий переклад не відповідає змісту поняття "духкха" при розгляді його в онтологічній площині, а отже, традиційний переклад "страждання" (suffering) у цьому розумінні залишається більш адекватним. Показано також, що етимологія санскритського терміна dukha як "погано встановленої" вісі колеса має потужні конотації, пов"язані з метафорою колеса і символом свастики в буддійській культурній традиції (колесо буття, три обертання колеса Дгарми тощо). У статті переглянуто головні причини страждання ("я", тіло, невідання, жадання та інші афекти), наведені у буддійських текстах та в дослідженнях, і на прикладі "Малої сутри про порожнечу" показано, що реальною кінцевою причиною страждання в ранньому буддизмі є наше тіло, а не "я" і невідання. Натомість, у буддизмі магаяни, який постає на філо&софії порожнечі і принципі неподвійності, дихотомія душі і тіла знімається, досягнення нірвани стає можливим у цьому тілі і реальною причиною та джерелом страждання стає саме невідання. З іншого боку, у статті стверджується, що саме онтологічний погл&яд на проблему страждання (під кутом принципу неподвійності) дає розуміння того, що страждання можливо здолати попри його неусувний онтологічний статус.