Якщо подібно до літературного канону [Bloom: 1995] може існувати філософський
канон, то до нього неодмінно потрапляє «Буття і час» (1927) Мартина Гайдегера [Heidegger 2006]. Канонічність цього твору випливає хоча би з того, що він один містить проєкт нової теорії – фундаментальної онтології, дає яскраві зразки феноменологічного аналізу та й досі вражає своїм стилем і термінологією. Крім того, в усій історії філософії, мабуть, не знайти іншого такого твору, який настільки унікальний, що навіть сам його автор не зміг далі писати «в тому ж дусі» і додати до нього обіцяні розділи 1. Отже, якщо до філософського канону мають увійти твори, що відзначаються найбільшою ориґінальністю, то «Буття і час» безперечно належатиме до нього.
