Стаття присвячена малодослідженій в етнології темі побутування сільськогосподарських практик у просторі малого міста. Об’єктом уваги через низку причин стали населені пункти Північно-Східної України, а саме Чернігівської та Сумської областей. Спираючисьна історіографію, різнорідні джерела, а головно на польову евристику, по-новому висвітлено феномен господарської діяльності містян в урбанізованому середовищі в умовах стабільного повсякдення та реаліях війни. Вивчення предмета й розв’язання поставленихзавдань здійснено в хронологічних рамках сьогодення, але, попри це, робота містить чимало екскурсів та історичних паралелей. У процесі дослідження встановлено, що типові для культури життєдіяльності мешканців малих міст сільськогосподарські практики – землеробство і тваринництво – це набутий історично досвід. На прикладі одного з населених пунктів доведено, що виразним маркером людської діяльності традиційно залишається архітектурно-просторовий ландшафт із його характерною забудовою й об’єктами господарювання. Водночас пильний аналіз індивідуальних аграрних практик і фермерства містян дозволив осягнути низку питань, які не були осмислені раніше. Зокрема, виявлено домінуючі в міських домогосподарствах галузі; визначено, що нині сільськогосподарські &практики мають не лише натуральний, а й комерційний характер. Особливу увагу приділено міському землеробству, окреслено форми його існування протягом останніх десятиліть. Окрім того, схарактеризовано моделі індивідуального землеробства і тваринництва&. Дослідження різних аспектів господарювання містян крізь призму війни дало змогу виявити й уперше представити широкому загалу нові факти, а також дійти до небезінтересних висновків, які намітили вектори подальших містознавчих студій.
