Досліджено актуальні питання становлення і розвитку українського кримінального процесу за 30 років існування держави Україна. Із часу розпаду СРСР Україна з однієї із союзних республік СРСР стала незалежною державою і вже у проголошеній 16 липня 1990 року Декларації про державний суверенітет України (преамбула) визначилася, що подальший шлях її розвитку буде пов"язаний з побудовою правової держави, усебічним забезпеченням прав і свобод людини, що особливоважливо для кримінального процесу як сфери державної діяльності, пов"язаної з можливістю істотного обмеження прав особи як під час досудового розслідування і судового провадження шляхом застосування заходів процесуального примусу, так і за результатами такого провадження на підставі судового рішення. Це було враховано законодавцем України під час зміни формулювання завдань кримінального процесу у ст. 2 Кримінально-процесуального кодексу України 1960 року (КПК), який зберігав свою чинність, і при створенні в 1990-1994 роки власних законів, що визначали правовий статус основних суб"єктів кримінального процесу й інші важливі питання кримінального провадження. Визначальними для розвитку кримінального процесу України як правової держави стали 1995-1997 роки: 1995 року Україна вступила до Ради Європи, &ратифікувавши її Статут, 28 червня 1996 року прийняла нову Конституцію, в якій проголосила себе правовою державою (ст. 1), в якій визнається і діє принцип верховенства права (ч. 1 ст. 8), а утвердження і забезпечення прав і свобод людини - головним с&воїм обов"язком (ст. 3), закріпила з урахуванням вимог міжнародно-правових актів із прав людини і судочинства основні засади судочинства (ч. 2 ст. 129), а 17 липня 1997 року ратифікувала Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 р&оку і визнала юрисдикцію Європейського суду з прав людини та обов"язковість його рішень щодо України. Далі автор простежує тенденцію внесення законодавцем України змін і доповнень до Кримінально-процесуального кодексу України, спрямованих на розширен&ня судових гарантій прав особи, особливо у досудовому провадженні. Зокрема, розглянуто ті масштабні зміни і доповнення, які були внесені до КПК Законами від 21 червня і 12 липня 2001 року під час так званої "малої судової реформи". Проте практика зас&тосування КПК під час досудового розслідування і судового провадження засвідчувала, що ці зміни та доповнення не могли замінити необхідність прийняття нового КПК, який би системно врахував найважливіші положення Конституції України і міжнародно-право&вих актів із прав людини і судочинства. Такий Кодекс було прийнято 13 квітня 2012 року. Звернено увагу на появу в КПК 2012 року досить важливих новел: кримінального провадження на підставі угод про примирення між потерпілим і підозрюваним чи обвинува&ченим і про визнання винуватості між прокурором і підозрюваним чи обвинуваченим (гл. 35 розд. VІ); провадження з відновлення втрачених матеріалів кримінального провадження (розд. VІІ); урегулювання міжнародного співробітництва під час кримінального п&ровадження (розд. ІХ) та ін. На думку автора, особливої уваги заслуговують досить суттєві зміни до КПК, які були внесені після його прийняття і пов"язані з важливими подіями в житті держави Україна. Так, у зв"язку з воєнною агресією Російської Федера&ції проти України і неможливістю здійснення досудового розслідування і судового розгляду в районах проведення антитерористичної операції, відповідними законами України 2014 року було змінено підслідність і підсудність кримінальних проваджень, а через& неможливість виконання у встановлені законом строки слідчим суддею своїх повноважень зі здійсненням судового контролю під час досудового розслідування ці повноваження було передано відповідному прокурору (ст. 615 КПК). Запроваджено спеціальне досудо&ве розслідування і спеціальне судове провадження за відсутності підозрюваного, обвинуваченого (in absentia). З метою посилення боротьби з корупцією топчиновників створено спеціальні органи кримінального провадження: Національне антикорупційне бюро Ук&
