Досліджено зміст і природу такого усталеного стандарту справедливого правосуддя як безсторонність суду, що широко витлумачений у практиці Європейського суду з прав людини. На підставі системного аналізу масиву рішень ЄСПЛ виокремлено суттєві позиції, щохарактеризують стандарт безсторонності суду. До них належать такі: 1) безсторонність суду перебуває у дихотомічному зв"язку з категорією "упередженість"; 2) безсторонність суду оцінюється за двома критеріями: (а) суб"єктивним, який перебуває у "площині"особистості судді та його переконань; (б) об"єктивним, який перебуває у "площині" існуючих гарантій і механізмів, якими повинен скористатися суд, щоб уникнути обґрунтованих сумнівів у необ"єктивності та звинувачень в упередженості на свою адресу; 3) визначальний вплив зовнішнього прояву безсторонності суду; 4) раціональна обґрунтованість сумнівів у безсторонності; 5) різноманітність і необмежене коло ситуацій, що можуть породити сумніви у безсторонності суду. Ураховуючи, що ЄСПЛ оцінює безсторонність національного суду за суб"єктивним і о""єктивним критеріями, їм приділено особливу увагу та визначено специфіку застосування. У процесі аналізу зроблено висновок, що поява таких критеріїв обумовлена складною етико-правовою природою досліджуваного станд&арту. Обгрунтовано, що стандарт безсторонності суду сягає своїм корінням моральної основи суддівської професії, що еволюціонувала та трансформувалася у систему правил професійної поведінки та норм законодавства, спрямованих на досягнення мети судочин&ства та реалізацію особою права на справедливий суд. Етична природа безсторонності суду зумовлює оцінку відповідності цьому стандарту за суб"єктивним показником. Водночас її правова природа, яка охоплює інституціональну та процесуальну складові, спон&укає до розвитку в національному законодавстві відповідних гарантій, існування яких є критерієм оцінки безсторонності суду за об"єктивним критерієм. У контексті останньої тези наголошено на особливому значенні інституту відводу (самовідводу) судді як& процесуальній гарантії безсторонності суду. Аргументовано, що в національному цивільному, господарському й адміністративному судочинстві правила та порядок відводу судді потребують удосконалення в напрямку реалізації постулату "ніхто не може бути су&ддею у власній справі".
The article examines the content and nature of such established standard of fair justice as impartiality of the court. The latter is widely interpreted in case law of the European Court of Human Rights. Based on a systematic &analysis of the array of ECHR judgments, a number of significant positions, characterizing the standard of impartiality of the court, have been identified. These include: 1) impartiality of the court is in dichotomous interrelation with the category &of "partiality"; 2) the impartiality of the court is assessed by two criteria: (a) subjective, which is in a plane of the judge"s personality and beliefs; (b) objective, which is in a plane of existing safeguards and mechanisms to be used by the cour&t to avoid reasonable doubt about partiality and accusations of being partial; 3) determining influence of the external manifestation of impartiality of the court; 4) expedient reasonability of doubts about impartiality; 5) diversity and unlimited ra&nge of situations that may cast doubt on the impartiality of the court. Given that the ECHR assesses impartiality of a national court on the basis of subjective and objective criteria, it has been given special attention and the specifics of its appl&ication have been determined. In the process of analysis, it has been concluded that emergence of such criteria is due to the complex ethical and legal nature of the studied standard. It is substantiated that the standard of impartiality of the court& has its roots in the moral basis of the judicial profession, which has evolved and transformed into a system of rules of professional conduct and legislation targeted at achieving the objectives of justice and realization of the right to a fair tria&
