Метою статті є аналіз ролі Основного закону України у вітчизняному державотворенні та правотворенні, дослідження проблеми необхідності та напрямів його вдосконалення. Методологічну основу роботи становить сукупність загальнонаукових і спеціальних методів наукового пізнання. В основу дослідження покладено філософський метод діалектики. Для досягнення мети роботи використано такі методи пізнання: логіко-семантичний, системно-структурний, формально-юридичний, порівняльно-правовий та інші методи пізнання процесів і явищ. Акцентується увага на тому, що прийняття Основного закону в 1996 році ознаменувало собою важливий етап національного державного будівництва, який законодавчо визначив трансформаційний перехід України від тоталітаризму до демократії. Зазначено, що Конституція України як правовий акт вищої юридичної сили виступила правовим фундаментом формування України як демократичної, правової, соціальної держави, стала політико-правовим документом програмного характеру, який націлив українське суспільство, органи державної влади на відповідні демократичні реформи у сфері вітчизняного державотворення та правотворення. Зазначено, що цілий ряд чинників політичного, соціального, економічного, правового характеру ставлять на порядок денний питання прове&дення в нашій країні конституційної реформи, яка має бути спрямована на досягнення європейського рівня соціально-економічного розвитку країни, модернізацію існуючої системи управління, удосконалення механізму публічної влади, правового статусу людини& і громадянина. Визначено, що сама модернізація Основного закону України має бути спрямована, перш за все, на забезпечення легітимізації самої Конституції України й охоплювати такі напрями: 1) усунення зі змісту Конституції України суперечливих полож&ень і радянських рудиментів; 2) удосконалення національної політичної системи і вітчизняного механізму публічної влади (зокрема й децентралізація влади); 3) упровадження ефективної моделі територіального устрою України. Зроблено висновок, що конститу&ційна реформа в Україні має бути всеосяжною, системною, повною, відбуватися чітко в межах приписів розділу ХІІІ Конституції України. Оновлена Конституція України має гарантувати незворотність демократичного розвитку країни, стати дієвим інструментом &захисту України від зовнішньої військової агресії, має убезпечити український народ від загроз і викликів в умовах глобалізації, кліматичних змін, міжнародного тероризму; має стати конституцією майбутнього, конституцією розвитку, конституцією гаранті&ї самовираження й утвердження людини як неповторного члена соціуму, конституцією-взірцем нових конституційних цінностей і нових підходів розуміння сутності держави, громадянського суспільства і людини.
The purpose of the article is to analyse the ro&le of the Constitution of Ukraine in the state-building and law-making processes and to study the problem of necessity and directions of its improvement. The methodological basis of the work is a set of general and special scientific methods. It is b&ased on the philosophical method of dialectics.
Methods of recognition such as logic-semantic, system-structural, formal-legal, comparative-legal and other methods of recognition of processes and phenomena are used for the purpose of work. The artic&le emphasizes that the adoption of the Constitution of Ukraine in 1996 marked an important stage of the national state building, which
legally defined the transformational transition of Ukraine from totalitarianism to democracy. It is noted that the& Constitution of Ukraine, as a legal act of supreme legal force, has been the legal basis for the formation of Ukraine as a democratic, legal and social state and has become a political and legal document of a programme character, which directed Ukra&inian society and public authorities to appropriate democratic reforms in the field of the state-building and law-making processes. It is noted that a number of political, social, economic and legal factors put on the agenda the issue of constitution&
