У статті, з позицій сучасного рівня розвитку загальної теорії права та наукових здобутків у цих питаннях на галузевому рівні, спростовуються традиційні уявлення про наявність єдиного, власного, притаманного лише кожній конкретній галузі права, методу правового регулювання. Обгрунтовується: 1) хибність висновку, що метод правового регулювання є одним з обов"язкових критеріїв розмежування галузей права; 2) що наявні визначення поняття і змісту цих методів є спірними; 3) необхідність уточнення питання співвідношення понять: "метод правового регулювання" і "метод права", ототожнення яких є хибним; 4) неповнота запропонованих ознак і системи цих методів; 5) невиправдане ігнорування під час формування вчення про методи правового регулювання їхньої обумовленості не лише предметом, а й метою та завданнями і кожного його виду, і того, за допомогою яких засобів може бути розв"язане кожне з них; 6) необхідність розглядати методи правового регулювання як системне явище та їхня класифікація. Доводиться таке: 1) оскільки право в об"єктивному розумінні саме виконує функцію методу, то в теорії і практиці правовідносин доцільнішим було б використання поняття не "метод права", а "метод правового регулювання"; 2) у структурі будь-якого методу потрібно розрізняти йо&го зміст, яким є система відповідних вимог, правил, настанов, рекомендацій тощо, та його форму, якою є відповідний спосіб його застосування; 3) оскільки одні й ті самі методи правового регулювання фактично використовуються у кожному з його видів і пі&д час розв"язання різних завдань, то концепція щодо наявності у кожному виді правового регулювання єдиного, притаманного лише йому методу, не відповідає дійсності, що є підставою для спростування висновку про те, що метод поряд із предметом є обов"яз&ковим критерієм поділу правових норм на галузі права та види правового регулювання; 4) складовими системи методів правового регулювання є: загальноправові___________, галузеві методи окремих правових інститутів і методи розв"язання окремих (нетипових&) завдань.
The article refutes traditional ideas regarding the existence of the unified and inherent in each specific branch of law method of legal regulation. The following aspects are substantiated: (1) erroneous conclusion that the method of lega&l regulation is one of the obligatory criteria for distinguishing legal norms in the field of law; (2) that the existing definitions of the concept and content of these methods are controversial; (3) the need to clarify and the issue in question itse&lf, namely whether it is about methods of legal regulation or methods of law, the identification of which is erroneous; (4) incompleteness of the proposed features and systems of these methods; (5) unjustified underestimation in the formation of the &doctrine of methods of legal regulation of their conditionality not only by the subject, but also by the purpose and objectives of each of its types, and by what means each of them can be solved. The article proves the following: (1) since the law in& the objective sense performs the function of the method, in the theory and practice of legal relations it would be more appropriate to use the concept of not "method of law", but "method of legal regulation"; (2) in the structure of any method, it i&s necessary to distinguish its content, which is a system of relevant requirements, rules, guidelines, recommendations, etc., and its form, which is the appropriate method of its application; (3) each type of legal regulation provides for the need to& solve a huge number of tasks, and therefore uses a huge number of appropriate tools, which include its methods, each of which is marked by its own content and form, its inherent features and has its own structure, which facilitates the choice for it&s use of the appropriate course of action; (4) components of the system of methods of legal regulation are common law, branch, methods of separate legal institutes and methods of solving separate (atypical) tasks, which determines the relevance of th&
