Постать надзвичайно колоритного й знакового в українській політології початку й середини минулого століття Дмитра Донцова (1883–1973) була, є і ще довго буде дороговказом для українських націоналістів. Він не був пророком, але його поради і передбаченнямають тверде наукове підгрунтя, без чого не обійтись національній революції, хоч яким шляхом вона ішла б. Можна беззаперечно стверджувати, що праця на ниві відродження нації вимагає хисту поєднати патріотичний ідеалізм зі здоровими прагматизмом і реалізмом, із визначенням межі та різниці між ідеологією і політикою, між тактикою і стратегією на шляху здобуття національної держави. Нині, володіючи всіма її атрибутами та зафіксованою на папері незалежністю, питання, чи збережемось ми, українці, як нація,з порядку денного не знято. Ідея Української Самостійної Соборної Держави, котру сповідував і щиро та гаряче обстоював Дмитро Донцов, стоїть на першому плані всього свідомого українства. Кожен, хто відчуває себе її частиною, усвідомлює, що ідеалом мусить бути стан української нації, де уможливлений вільний розвиток усіх творчих сил. Журюсь, але цього не можна сказати про сьогодення.
