Пропонується огляд кількох праць, присвячених постаті та творчості В. Шекспіра, що датуються початком ХХІ ст. Констатується факт невщухлого інтересу не лише до художнього доробку, а й до життєвого шляху великого стретфордця. Стверджується, що у намаганні представити власні версії історії життя драматурга автори, за браком нових фактів, спираються на такі техніки, як "доказ від відсутності", маніпулювання мовними модальностями, апелювання до текстів, зміщення центру ваги на культурні практики епохи тощо. Монументальна біографія Шекспіра (2005), що належить перу П. Акройда, розглядається у світлі, з одного боку, постулатів "нового історизму", а з другого - розгорнутої в ній (нео)романтичної концепції Поета. Роботи Р. Вілсона (2004) та К. Асквіт (2005) присвячені вужчій проблематиці релігійної афіліації Шекспіра - в них здійснені (щоправда, не дуже переконливі) спроби довести його вірність релігії батьків, тобто католицизму. Нарешті, книжка В. Хілла та С. Еттхен (2003), своєрідний практичний посібник з мистецтва зваблення за допомогою шекспірового слова, поєднує елементи високої та масової культури, що притаманно постмодерній парадигмі. Таким чином, висновується, що тексти і фігура Шекспіра продовжують залишатися "полігоном" для випробування нових м&етодологій наукового пошуку та культурологічних теорій.
