Після повернення із заслання Тарас Шевченко прожив кілька відносно спокійних років. Він відвідував рідні місця, знайомився, листувався, боровся проти цензури, вклеював аркуші із забороненими творами в уже виданий наклад "Кобзаря" й опікувався розповсюдженням цих небезпечних для власників примірників. А передувало всьому дуже цікаве знайомство Тараса Шевченка з великою родиною Яхненків і Симиренків, яка стала своєрідним символом епохи. Саме Платон Симиренко проспонсорував останнє прижиттєве видання "Кобзаря". Воно вийшло накладом у 6050 примірників, що цілком можна вважати бестселером як на 1860 рік. Про візит Тараса Шевченка до Млієва, де мешкали Яхненки й Симиренки, а також був один з їхніх заводів (машинобудівний), відомо доволі багато. Так само як і про меценатство Платона Симиренка. Але нерідко факт спонсорства губиться на тлі постаті Шевченка. Інша крайність - коли підприємницька діяльність стає непомітною на тлі меценатства. Такі підходи важко назвати слушними, оскільки у випадку Симиренка вміння заробляти гроші та прагнення вкладати їх у національну справу - дві сторони однієї медалі.
