У травні 1801 року начальник приазовських ногайців Баязет приїхав у Санкт-Петербург, щоб виклопотати в Алєксандра І «милості» своєму народу. Не знаючи російської мови й законів Російської імперії, цей степовий мурза мав у своєму арсеналі лише гроші, стягнуті з підвладних ногайців для давання хабарів імперським урядовцям, а також аргументи, які надавали цим хабарям високого державницького змісту. Аргументував свої прохання Баязет тим, що ногайці понад десять років перебувають на Молочних Водах у страху й непевності, а свавілля Павла І їх геть перелякало, і що вони хочуть жити так, як їхні сусіди — донські козаки. Імперські чиновники переклали цю змащену хабарями думку на мову діловодства та склали проєкт створення «двох ногайських п’ятисотенних полків»за зразком Війська Донського. Надання ногайцям статусу козацького війська, як пояснили імператору вельможі, розв’язує застарілу проблему визначення їхнього юридичного статусу. Ногайців неможливо змусити до осілості без великих державних витрат; неможливо за ними встежити й стягувати з них податки, бо вони кочують і не вміють поводитися з грішми. А відтак, ногайці не вдаються до того, щоб стати ані державними селянами, ані міщанами, ані колоністами, ані ще кимось. Вони хочуть стати лише козаками.
