Автор обгрунтовує необхідність знову повернутися до аналізу значень слів "філософія" і "філософ" у києворуських писемних пам"ятках XI–ХIV ст. Така потреба, на думку автора, пояснюється не тільки низкою неточностей в попередніх дослідженнях, але й необхідністю враховувати сучасні надбання в галузі філософської візантиністки. Автор доходить висновку, що в збережених києворуських писемних пам’ятках відбилися окремі візантійські трактування слів «філософ» і «філософія», вміщені в певні інтерпретативні рамки: філософія осмислюється як така, що може бути «християнською» або «зовнішньою», передбачати раціональне або містичне осягнення божественної премудрості, бути вербалізованою або ні. У деяких джерелах, імовірно, міститься розуміння філософії як практики істинного життя. Уявлення про філософа також було досить неоднорідним: «філософами» називали радників або чиновників при дворі візантійського імператора, мудрих князів, церковних інтелектуалів, знавців біблійних книг тощо. Автор піддає сумніву існування якогось цілісного києворуського розуміння філософа й філософії, трактуючи множину значень цих слів як обмежено-плюралістичну.
